Вже пройшов 1 рік і 3 місяці від того дня, як я народила, а ще досі важко згадувати і писати цей жах. Вагітність проходила чудово і без ускладнень. За пологи домовлялась особисто, лікар дуже сподобався як людина і хвалили як професіонала. В лікарні по аналізах і огляді все було чудово. Вагітність перша.
О 12 ночі 27.10.2019 в мене відійшли частково води, оглянули на кріслі і сказали збиратись в родзал. Я була приємно схвильована, тоді ще думала як все буде проходити чудово. Прийшовши в палату мене зустріла черговий акушер, дуже приємна як на перший погляд жіночка, допоки ми не розговорись і мені не почали нагло хамити. Тоді я ще не розуміла чому так (акушерка знала, шо я не народжу до кінця її зміни, і не буде винагороди). Прийшов лікар, оглянув,сказав триймати таблетки «окситоцин»(і чомусь постійно повторював «у тебе високе лоно, буде трошки важко»). Схватки були до 10 ранку, я запитала в лікаря чи ще довго, відповіли що вже готова до потуг, тільки ще потрібно поставити капильнецю (також окситоцин). Сказали лягти на бік та підтягнути зігнуту ногу в коліні до верху, я подумала що так може треба спочатку полежати але коли пішла схватка сказати тужитись. Скільки в такому положенні я тружилась не пам’ятаю, але біль була адська. Дитина не народжувалась, на кінець схватки «тікала» назад. На пологах був присутній мій чоловік. Лікарями і акушерками було вирішено, що в такому положенні мені не вийде народити, тому запитали в чоловіка чи він допоможе. Він тримав мене попід руки, а я присіла і чекала схватки, так теж не вийшло, тільки порвалась. Я почала панікувати та перейматись за дитину, тому почала дуже просити мене прокесерити. На що мені відповіли, що «все нормально, сама народиш!». Тоді в палаті було вже дуже багато лікарів, вони збігались на мій крик, питали що не так і давали якісь поради. Далі сказали лягти на крісло,на спину та тужитись, коли після якогось періоду часу так нічого і не получилось, попросили чоловіка підперти мені спину, коли лікар з прямої руки почав витискати мою дитину + мене розрізали! Після того, як дитинку витиснули, почали витискати плаценту «місце» + ще й почистили. Дитинка була обвита пуповиною це вони знали ще до пологів. Потуги тривали 2,5 години. Я подумала тоді, Боже, ну й намучались вони зі мною, і сказала чоловіку заплатити більше ніж мали.
Результат таких «домовлених» пологів у дитини: перелом правої ключиці, проблеми з шиєю, асфіксія, проблеми з кульшовими суглобами. І зараз через отакі роди в яких моя дитина задихалась,ще й ставлять діагноз затримка психо-мовленнєвого розвитку. У мене 16 швів і перелом тазової кістки, про яку лікарі знали і навіть не попередили, вже мовчу про мій стан моральний після цього всього. А, доречі по виписці мої пологи пройшли суперово!) Ну хто б сумнівався))
Хотіла написати заяву і подати до суду, але цей час і нерви вирішила краще витратити на лікування моєї дівчинки. Невропатологи, ортопеди, педіатри, масажисти і інші лікарі з якими ми лікуємось кажуть «дякуйте Богу, що дитинка може ходити і без ДЦП». Я дякую і знаю, що кожен заплатить за свої помилки.
Хочу тільки розповісти свою історію пологів вагітним дівчаткам, щоб вони ще раз все гарно обдумали.